Немає демократії там, де влада роками делегується обраним чиновникам — є лише уряди, які позичають цю назву. Ми будуємо аргумент на користь справжньої речі: правління ротацією, де кожен громадянин отримує свою чергу, і ніхто не тримає владу достатньо довго, щоб бути нею розбещеним.
Голосування вирішує, хто вами керує. Само по собі воно ніколи не означало, що ви керуєте собою. Аргумент на користь ротації спирається на п'ять тверджень — кожне з яких є причиною того, чому вибори та самоврядування — не одне й те саме.
Якщо хтось утримує владу невизначено довго — або навіть на фіксований багаторічний термін — громадяни не правлять. Ними правлять, з доданим періодом перегляду.
У ту мить, коли ви передаєте свою владу представнику, вона перестає бути вашою владою в дії. Вона стає його судженням, що здійснюється від вашого імені — а це вже щось інше.
Періодичний вибір того, хто вами керує, — це не та сама дія, що й керування. Одне — споживчий вибір. Інше — те, що демократія має означати.
Клієнтелістським мережам, стосункам із донорами та кар'єрним стимулам усім потрібен час, щоб сформуватися. Двох тижнів на посаді недостатньо, щоб побудувати будь-що з цього.
Жодного постійного класу тих, хто ухвалює рішення. Жодних професійних політиків. Жодного постійного перебування на посаді. Влада проходить крізь усіх, а потім рухається далі.
У класичних Афінах більшість державних посад не здобували виборами — їх заповнювали жеребкуванням, витягнутим із пулу правоздатних громадян. На вибори дивилися з підозрою, зарезервовані переважно для нечисленних ролей, що вимагали спеціалізованих навичок, як-от військове командування.
Логіка була прямою: вибори схильні сприяти багатим, добре зв'язаним та переконливим. Жеребкування не сприяє нікому. Його вважали більш демократичним механізмом — відбір жеребом був, у реальному сенсі, первісним значенням «влади народу».
Та стара шахрайська угода псевдодемократії — голос раз на кілька років в обмін на те, що хтось інший править від твого імені — вичерпала свій цикл. Її легітимність витончилася, а твердження, що вона є остаточною формою демократії, у будь-якому разі ніколи не витримувало перевірки. Настав час Прозопократії, за якої громадяни здійснюють владу безпосередньо.
Кожен дорослий громадянин проходить ротацію послідовно — за абеткою або за прозорим випадковим порядком. Нікого не звільняють через статус. Ніхто не повторюється передчасно.
Робота, сім'я, відпочинок. Громадянський обов'язок — це ротація крізь календар, а не кар'єра.
Місцеві законодавчі та бюджетні рішення, які ухвалює той, чия зараз черга, а не той, хто найзавзятіше вів кампанію.
Обов'язки громадської поліції ротуються так само, за стандартизованого навчання, яке всі громадяни проходять заздалегідь.
Судовий обов'язок теж ротується — розширюючи принцип присяжних, уже знайомий у багатьох сучасних правових системах.
Ми не представляємо це як завершений план. Серйозна ідея здобуває довіру, називаючи свої найважчі проблеми, а не приховуючи їх.
Стандартизоване, обов'язкове навчання перед кожною ротацією — це робоче припущення — але обсяг та суворість цього навчання залишаються невирішеними, і це найважча проблема дизайну в цій моделі.
Жеребкування має чіткий історичний прецедент на рівні міста. Масштабування його до національного управління — особливо для питань, що вимагають безперервності, як-от зовнішня політика — це відкрите питання дизайну, а не вирішене.
У нас ще немає плану переходу. Перша фаза цього проєкту — формування суспільного розуміння ідеї — дизайн переходу приходить пізніше, коли до його формування залучиться більше людей.
Це не кандидат, не партія і не голосування. Це аргумент, який має чітко досягти людей, перш ніж зможе кудись рухатися. Ваш внесок фінансує першу фазу: побудову обґрунтування, публічно, відкрито.
Пожертви обробляються прозоро — кожен внесок і витрата публічно видимі. Жодні кошти не підтримують жодного кандидата чи партію.